-
Notifications
You must be signed in to change notification settings - Fork 0
/
73.html
29 lines (27 loc) · 13.1 KB
/
73.html
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
<html lang="uk">
<head>
<meta name="viewport" content="width=device-width, initial-scale=1.0">
<link href="https://fonts.googleapis.com/css?family=PT+Serif:400,400i,700,700i" rel="stylesheet">
<link rel="stylesheet" href="/seneca/style.css">
</head>
<body>
<header>
<h1><a href="/seneca/">Моральні листи до Луцілія</a></h1>
<p>Луцій Анней Сенека</p>
</header>
<main>
<article>
<h2>Лист LXXIII </h2> <p> Сенека вітає свого Луцілія! </p> <p>На мою думку, дуже помиляються ті, хто стверджує, що ревні шанувальники філософії через свою впертість і незгідливість зневажають державних урядників, володарів і взагалі всіх, хто зайнятий суспільними справами. Та насправді ніхто не чує до них такої щирої вдячності, й недаремно: хто ж бо має більшу користь від державців, ніж ті, кому дана змога втішатися дозвіллям? Значить, кому для досягнення мети — благочесного життя — так потрібен суспільний спокій, той неминуче по-синівському шануватиме й дарувальника того блага, — і то значно глибше, ніж ті, хто серед колотнечі не відає спочинку, хто багато дечим зобов'язаний державцям, але й до них має чимало вимог, ті, чиєї жадібності, що росте в міру її насичення, не вдовольнить ніяка щедрість. Хто тільки й думає про те, якби-то отримати, той забуває про отримане. Звідси найогидніша риса жадібності — невдячність. До того ж кожен із тих, хто крутиться коло державних справ, дивиться не на те, скількох він переміг, а на те, хто його може перемогти. їм не так відрадно споглядати на тих, хто залишився позаду, як прикро бачити когось попереду. Втім, це вада всіх честолюбців: вони не озираються. Та не лише честолюбність така невгамовна; те ж саме із жадібністю: будь-яке закінчення для неї — початок. А благочесний і щирий, той, хто залишив курію, форум і відмовився від будь-якої участі в управлінні, прагнучи віддатися важливішим справам, — той любить усіх тих, що дають йому змогу безпечно займатися своїм, і лише він засвідчує їм безкорисливу вдячність, лише він — у великому боргу перед ними, хоч вони й не свідомі свого добродійства. Як шанує і поважає він своїх наставників, завдяки яким вибрався із бездоріжжя, так само ставиться й до тих, під чиїм захистом займається благородними науками. — «Проте володар ще й інших захищає своєю могутністю». — Хто б тут перечив? Але як із тих, хто втішався сприятливим морем, більше зобов'язаним Нептунові вважає себе той, хто віз багатший і цінніший товар; як палкіше складає обітницю купець, ніж мандрівник, а з самих купців щедрішою є подяка того, хто мав на своєму судні пахощі, пурпуру і все те, за що платять золотом, аніж того, чий товар корисний хіба що як додатковий вантаж і звалений був десь коло піску, — так і благодать мирного життя, хоч і належить усім, але глибше відчувають її саме ті, що вміють пожинати з того миру гарні плоди. Адже навіть серед тих, що зодягнені в тогу<sup>1</sup>, чимало таких, для кого мир клопітливіший, ніж війна. Чи, може, вважаєш, що такою ж мірою вдячні володареві за мирне життя ті, хто проводить його в пияцтві, розпусті та в інших пороках, що їх навіть війною слід було б перервати? А ще, може, на твій погляд, мудрець настільки несправедливий, що й не думає бути вдячним за добро, котре спільне для всіх? Я в найбільшому боргу перед сонцем і місяцем, хоч вони не лише для мене одного сходять; я особисто зобов'язаний рокові і як божеству, що керує перебігом року, хоч не на мою честь окреслено той коловий шлях. Безглузда жадібність смертних розрізняє володіння і власність, не вважаючи своїм те, що належить усім. Мудрець навпаки: лише те вважає по-справжньому своїм, чим володіє нарівні з усіма іншими людьми. Та чи можна було б назвати спільним те, що своєю часткою не належить кожному зокрема? І хай навіть крихтою стане та частка, мова все одно йтиме про співучасть. Але зваж на те, що великі, справжні блага діляться не так, що кожному випадає, врешті, якась крихта. Ні! Кожен бере тут усе повністю. З виділеного для роздачі всяк отримує стільки, скільки визначено на окрему людину; гостинці, призначене для роздачі м'ясо і все інше, що можна взяти в руку, розходиться частинами. А щодо неподільних благ, таких як мир і свобода, то вони повністю належать і всім разом, і кожному зокрема. Мудрець не забуває, завдяки кому він користується плодами тих благ, завдяки кому суспільна необхідність не кличе його до зброї, до стояння на чатах, до охорони мурів, до сплати численних військових податків, — от він і вдячний тому, хто при державному кермі. Власне філософія і вчить нас бути вдячним за добродійства, вміти відплачуватися за них добром. Іноді ж саме визнання є сплатою боргу. Отже, мудрець визнаватиме, як багато він завдячує тим, чиє правління, чия прозорливість забезпечують йому і щедре дозвілля, й змогу розпоряджатися своїм часом, і не скаламучений суспільними справами спокій. </p> <blockquote> <p> <em>О Мелібею, це бог мені, бог дарував те дозвілля, </em> </p> <p> <em>Й поки життя мого, буде він богом для мене...</em> </p> </blockquote> <p>І якщо почувати себе в такому великому боргу перед дарувальником того дозвілля, найвищий плід якого в тому, що </p> <blockquote> <p> <em>Він і коровам моїм випасатись дозволив, як бачиш, </em> </p> <p> <em>Вільно, й мені — на сільській, що лиш хочу, дуді награвати<sup>2</sup>, -</em> </p> </blockquote> <p> то наскільки вище цінитимемо те дозвілля, яке проводимо серед богів, яке прирівнює нас до богів? Так я кажу, Луцілію, і кличу тебе до неба найкоротшим шляхом. Полюбляв же Секстій говорити, що навіть Юпітер не може спромогтись на щось більше, ніж доброчесна людина. У Юпітера, звісно, чимало такого, що він посилає людям. Але ж із двох доброчесних людей не можна назвати кращою ту людину, котра багатша, — як із двох однаково обізнаних у мистецтві кермувати судном не назвеш кращим того керманича, чий корабель яскравіше оздоблений. То чим же Юпітер переважає доброчесну людину? Тим, що він доброчесний триваліший час. Але мудрець цінуватиме себе анітрохи не нижче через те, що його чесноти замкнені у вужчий часовий проміжок. Як серед двох мудреців померлий у похилому віці не переважає блаженством того, чия доброчесність була обмежена лише кількома роками, так само бог не може взяти гору над мудрецем у щасті, хоча й переважає тривалістю віку. Бо ж не вік додає ціни доброчесності. Юпітер володіє всіма благами, але саме для того, щоб віддати їх у володіння іншим. Один лиш у нього вжиток тих благ — подавати їх для вжитку всім людям. Отже, хто мудрий, той з таким же спокоєм і зневажливою байдужістю бачить, що всі блага — у чиїхось інших руках, як це бачить сам Юпітер, але ставить себе навіть вище від нього, адже Юпітер не може всіма тими благами користуватися, а мудрець — не хоче. Тож повірмо Секстію, який вказує прекрасний шлях, закликаючи: «Так ідуть до зірок!<sup>3</sup> Так, ступаючи за скромністю; так, ступаючи за поміркованістю; так, ступаючи за мужністю!» — Боги невибагливі, незаздрісні: вони допускають до себе, подаючи руку тим, хто піднімається вгору. Дивуєшся, як це людина може йти до богів? А хіба ж сам бог не приходить до людей і навіть — а це ще більше! — не входить у людей? Без бога ж немає розсудливості. В людському тілі розсіяно божественне насіння. Якщо його підхопить добрий рільник, то воно зійде, подібне до свого походження, а розрісшись, буде рівним тому засіву, з якого взяло початок, якщо поганий, — то те насіння загине, як гине воно на безплідній, болотистій ниві, що поростає не збіжжям, а бур'яном. </p> <p> Бувай здоров! </p>
</article>
</main>
<footer>
<a href='/seneca/72'>←</a>
<a href='/seneca/'>Зміст</a>
<a href='/seneca/expl.html'>Примітки</a>
<a href='/seneca/74'>→</a>
</footer>
</body>
</html>